Номер№105 (3) 2026

Небактеріальний остеомієліт: досвід діагностики та лікування у клінічному центрі дитячої медицини

Бойко М.Т., Бойко Я.Є., Козак Р.П., Козачук О.М.

Резюме. Анотація. Хронічний небактеріальний остеомієліт (ХНО) / хронічний рецидивуючий багатофокальний остеомієліт (ХРБО) — це рідкісне аутозапальне захворювання кісток, яке уражує переважно дітей та підлітків. Зазвичай він проявляється локалізованим болем у кістках та не має системних симптомів, що ускладнює діагностику. В описово-аналітичному дослідженні представлено 5 пацієнтів (2 хлопчики та 3 дівчинки) з діагнозом ХНО / ХРБО, які проходили лікування в період 2024–2026 рр. у Клінічному центрі дитячої медицини у Львові. Мета дослідження: аналіз особливостей діагностики та терапії ХНО / ХРБО у дітей для подальшого покращення ефективності лікування. Середній вік на момент встановлення діагнозу становив 9,0±2,4 року. В усіх 5 пацієнтів відмічали біль у кістках, у 4 із них виявлено локальний набряк. Багатофокальний перебіг захворювання констатовано у 4 випадках. Для візуалізації уражень усім хворим виконували магнітно-резонансну томографію (МРТ) ділянки болю, а для верифікації діагнозу — гістологічне дослідження біоптату з виявлених МРТ-вогнищ. Найчастіше уражувалися кістки нижніх кінцівок (стегнова та великогомілкова кістки — виявлено у всіх пацієнтів); ураження кісток таза діагностовано у 2 хворих, ключиці та хребців — по 1 випадку. У лікуванні більшості пацієнтів застосовували нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), бісфосфонати отримували 5 пацієнтів, комбіновану терапію глюкокортикостероїдами та метотрексатом — 3. Перебіг хвороби в усіх випадках був рефрактерним, оскільки не вдалося досягти стану неактивного захворювання. Отримані результати обґрунтовують доцільність більш раннього призначення терапії інгібіторами фактора некрозу пухлини та вказують на необхідність розробки національних стандартів діагностики й лікування ХНО / ХРБО у дітей.

DOI: 10.32471/ rheumatology.2707-6970.21221

УДК: 616.726-085-053.2

Хронічний небактеріальний остеїт (ХНО) — це ауто­запальне захворювання кісток, що проявляється характерним болем у них [32]. Ураження кісток може бути одно- або багатофокальним. Багатофокальний ХНО також називають хронічним рецидивуючим багатофокальним остеомієлітом (ХРБО). Найчастіше при ХНО уражуються довгі кістки, тіла хребців та ключиці [39]. Запалення кісток та пов’язане з ним патологічне ремоделювання можуть призвести до гіперостозу, деформації кісток, компресійних переломів хребців [17]. ХНО переважно діагностується у дітей та молоді, середній вік маніфестації захворювання — 7–12 років [37]. Незважаючи на брак вичерпних епідеміологічних даних, поширеність ХНО становить орієнтовно 0,4–1,0 випадку на 100 000 населення [5, 21, 36].

Наразі не існує валідованих і широко схвалених діагностичних критеріїв чи тестів для підтвердження ХНО / ХРБО. Це вимагає від клініциста ретельного диференційного діагнозу з іншими патологіями кісток, що імітують цей стан. Запідозрити ХНО на основі клінічних ознак слід у будь-якої дитини з поступовим початком болю у кістках. Найчастіше використовуються діагностичні критерії Янссона [22] та Бристольські критерії [27], які включають типові ознаки ХНО (табл. 1).

Таблиця 1. Опубліковані діагностичні критерії ХНО / ХРБО
Критерії Янссона [20] Бристольські критерії [27]
Основні критерії Обов’язково
1. Радіологічно підтверджене остеолітичне / склеротичне ураження кістки.

2. Багатофокальні ураження кісток.

3. Долонно-підошовний пустульоз (ДПП) або псоріаз.

4. Стерильна біопсія кістки з ознаками запалення та/або фіброзу, склерозу.

1. Наявність типових клінічних ознак (біль у кістках ± локалізований набряк без значних місцевих або системних ознак запалення чи інфекції).

2. Наявність типових рентгенологічних виявлень (STIR-МРТ, на якій виявлено набряк кісткового мозку ± розширення кістки, літичні ділянки та періостальну реакцію, або оглядова рентгенограма, яка виявила комбінацію літичних ділянок, склерозу та утворення нової кістки).

Другорядні критерії Плюс 1 з наступних
C. Нормальний аналіз крові та хороший загальний стан здоров’я

D. С-реактивний білок (СРБ) та швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) від легкого до помірного підвищення*

E. Термін спостереження більше ніж 6 міс

F. Гіперостоз

G. Асоціація з іншими аутоімунними хворобами, окрім ДПП або псоріазу

H. Родичі I або II ступеня з аутоімунним або аутозапальним захворюванням або з небактеріальним остеомієлітом

E. Ураження більше 1 кістки (або лише ключиці) без значного підвищення СРБ (<30 г/л)

F. Однофокальне захворювання, окрім ключиці, або рівень СРБ >30 г/л, з виявленням при біопсії кістки запальних змін (плазматичні клітини, остеокласти, фіброз або склероз) без росту бактерій на тлі відсутності антибіотикотерапії

Поріг діагнозу: небактеріальний остеомієліт підтверджено за 2 основними критеріями або 1 основним та 3 другорядними критеріями. Поріг діагностики: 1 та 2, плюс A або B
Критерії Янссона не включають інші супутні стани до основного критерію 3, зокрема запальні захворювання кишечника. Ще одним обмеженням цих критеріїв є те, що діагноз не можна встановити лише на основі основного критерію 3 та другорядних критеріїв A, B та C.

Слід дотримуватися обережності при встановленні діагнозу на основі ураження лише ключиці, а не більше однієї кістки (див. Бристольські критерії А). Хоча ключиця є типовим місцем ураження, ці ознаки також можуть бути зумовлені злоякісним новоутворенням.

Примітки: STIR МРТ — МРТ з відновленням короткого тау-інверсійного білка; *визначається як перевищення верхньої межі норми менше ніж у 2 рази

На відміну від діагностичних критеріїв, Європейський альянс ревматологічних асоціацій (European Alliance of Associations for Rheumatology — EULAR) та Американська колегія ревматологів (American College of Rheumatology — ACR) у 2025 р. опублікували класифікаційні критерії ХНО, призначені переважно для наукових досліджень [40].

Ключове значення в діагностиці ХНО / ХРБО належить методам візуалізації, серед яких золотим стандартом є магнітно-резонансна томографія (МРТ). Через відсутність валідованих критеріїв ХНО / ХРБО залишається діагнозом виключення. Біопсія кістки не виявляє специфічних патоморфологічних ознак захворювання, проте вона необхідна в уніфокальних або атипових випадках для диференційної діагностики зі злоякісними новоутвореннями чи інфекційними процесами. Препаратами 1-ї лінії терапії є нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), тоді як у рефрактерних випадках можуть застосовуватися бісфосфонати або блокатори фактора некрозу пухлини (ФНП)-α [27].

Мета дослідження: проаналізувати особливості клінічного перебігу та ефективність терапії ХНО у дітей для оптимізації та підвищення якості медичної допомоги пацієнтам із ХНО / ХРБО.

Матеріали та методи

Це описово-аналітичне дослідження базувалося на аналізі медичних карт пацієнтів із діагнозом ХНО / ХРБО, які перебували на лікуванні в Клінічному центрі дитячої медицини (м. Львів) у 2024–2026 рр.

У дослідження залучено пацієнтів віком до 16 років із діагнозом ХНО, встановленим на основі клінічної картини, лабораторних обстежень та інструментальних методів візуалізації. Біопсія кістки проводилася за клінічними показаннями для виключення альтернативних діагнозів, таких як інфекція та злоякісне новоутворення. Критерії включення у дослідження: діагноз ХНО / ХРБО, встановлений дитячим ревматологом на підставі характерної клінічної картини, а також даних МРТ-діагностики та гістологічного дослідження.

Дані пацієнтів збирали з електронних і паперових медичних карт та вносили до бази даних у MS Excel. Досліджували демографічні показники, клінічні симптоми, локалізацію уражень, результати лабораторних, інструментальних (візуалізаційних) та пато­гістологічних (біопсія кістки) досліджень, а також схеми медикаментозного лікування та клінічні наслідки захворювання.

Клінічну ремісію визначали за такими критеріями: повне усунення больового синдрому (за оцінкою лікуючого дитячого ревматолога), нормалізація рівнів маркерів запалення за даними лабораторних аналізів, регрес раніше задокументованих змін та відсутність нових ознак хронічного запалення на знімках променевої діагностики.

Рефрактерним вважали перебіг захворювання у пацієнтів, які не відповідали на стандартну терапію, що проявлялося персистенцією симптомів, підвищеними маркерами запалення та збереженням вогнищ запалення кісток за даними методів візуалізації. Таким пацієнтам у подальшому проводили ескалацію лікування із призначенням бісфосфонатів або глюкокортикостероїдів у комбінації з метотрексатом.

Результати дослідження

У дослідження залучено 5 дітей (табл. 2).

Таблиця 2. Характеристика дітей з ХНО / ХРБО
Пацієнти 1 2 3 4 5
1 Вік початку, роки 11 9 9 5 11
2 Стать ж ж ч ч ж
3 Кількість вогнищ 4 4 1 2 2
4 Тривалість до встановлення діагнозу, міс 12 24 5 20 12
5 Уражені кістки:
метафіз довгих кісток нижніх кінцівок 1 1 1 2 1
таз 3 2
хребці 1
ключиця 1
довгі кістки верхніх кінцівок
щелепа
6 Позакісткові прояви 0 0 0 0 0
7 Рівень СРБ на момент встановлення діагнозу, мг/дл 21 Менше 6 Менше 6 Менше 6 Менше 6
8 Рентгенограма ураженої ділянки КТ (виявлено/не виявлено зміни) Виявлено Виявлено Виявлено Виявлено Не виявлено
9 КТ:
літичні вогнища Є Є
склероз та кортикальна нерівність Є Є Є Є
гіперостоз
кістковий перетин пластинки росту (фіброзний місток між епіфізом та метафізом) Є Немає Немає
10 МРТ:
підвищена інтенсивність сигналу STIR у кістковому мозку Є Є Ні Є Є
підвищена інтенсивність сигналу STIR у навколишніх тканинах Є Є
потовщення кістки Є
11 Біопсія Є Є Є Є Є
12 Діагностичні критерії Jansson, виповнені / невиповнені Так Так Так Так Так
13 1-ша лінія терапії:
НПЗП + + + +
метотрексат + глюкокортикостероїди
бісфосфонати +
інгібітори ФНП
14 Ефект від застосування 1-ї лінії*
НПЗП 1 0 0 0
метотрексат + глюкокортикостероїди
бісфосфонати Очікуємо
інгібітори ФНП
15 2-га лінія терапії:
НПЗП
метотрексат + глюкокортикостероїди + + +
бісфосфонати +
інгібітори ФНП
16 Ефект від застосування 2-ї лінії*
НПЗП
метотрексат + глюкокортикостероїди 1 0 1
бісфосфонати Очікуємо
інгібітори ФНП
15 3-тя лінія терапії
НПЗП
метотрексат + глюкокортикостероїди
бісфосфонати + + +
інгібітори ФНП
16 Ефект від застосування 3-ї лінії*
НПЗП
метотрексат + глюкокортикостероїди
бісфосфонати 2 1 Очікуємо
інгібітори ФНП

Примітки: КТ — комп’ютерна томографія; *0 — відсутні
Серед наших пацієнтів були 2 хлопчики та 3 дівчинки, що відповідало співвідношенню статей 1:1,5 (40% чоловіків та 60% жінок). Середній вік на момент встановлення діагнозу становив 9,0±2,4 року (діапазон 5–11 років). У всіх пацієнтів відзначали біль у кістках, у 2 дітей виявлено набряк кісток. Системних симптомів, як-от лихоманка, висип на шкірі та шлунково-кишкові прояви, у наших хворих не відмічено.

У 4 пацієнтів виявили мультифокальний характер захворювання, тоді як у 1 — монофокальний. Для візуалізації змін проводили регіонарну МРТ (у ділянці болю), тому безсимптомні («німі») ураження кісток могли залишитися невиявленими. Найчастішими локалізаціями симптоматичних кісткових уражень були нижні кінцівки, зокрема стегнова та великогомілкова кістки (n=5), таз (n=2), а також ключиця (n=1) і хребці (n=1). Методи візуалізації включали рентгенографію та регіонарну МРТ (виконані усім 5 пацієнтам), а також КТ (n=4). Через технічні обмеження МРТ всього тіла не проводили.

При проведенні КТ (n=4) виявлено такі зміни: літичні вогнища — у 2 пацієнтів, ознаки склерозу та кортикальної нерівності — в 4 випадках, а в 1 хворого — кістковий перетин пластинки росту (фіброзний місток між епіфізом та метафізом). На регіонарній МРТ у пацієнтів із ХНО описували підвищену інтенсивність сигналу в режимі STIR у кістковому мозку. Також у 2 випадках зафіксовано підвищення інтенсивності сигналу в навколишніх тканинах, а в 1 пацієнта — потовщення кістки.

На рис. 1–5 представлені рентгенологічні дані (рис. 1) та МРТ (рис. 5) нашого 7-річного пацієнта (пацієнт 4), результати КТ (рис. 2 і 3) та МРТ (рис. 4) 10-річного хворого (пацієнт 3).

Рис. 1. Рентгенографія обох стегнових кісток (пацієнт 4, 25.03.2025): на рівні проксимальної третини діафіза лівої стегнової кістки виявлено веретеноподібне потовщення та ущільнення кортикального шару, в проєкції кістково-мозкового каналу розташоване дрібне вогнище просвітлення, оточене широким склеротичним обідком.
Рис. 2. КТ (пацієнт 3, 01.04.2025): у нижній третині діафізу лівої стегнової кістки виявлено ділянку остеосклеротичних змін у просвіті кістково-мозкового каналу, зниження щільності, нерівномірне стоншання та нечіткість контуру кортикального шару, тонкі лінійні багатошарові періостальні зміни.
Рис. 3. КТ (пацієнт 3, 01.2026): у дистальному метадіафізі лівої стегнової кістки виявлено патологічні зміни кортикального шару: веретеноподібне потовщення, зниження щільності, неоднорідність структури за рахунок ділянок остеосклерозу та остеолітичних вогнищ. На передній поверхні кістки візуалізуються лінійні періостальні смуги. М’які тканини на цьому рівні збільшені в об’ємі.
Рис. 4. Динаміка патологічних змін, виявлених при МРТ (пацієнт 3) у період 9.10.2025—8.01.2026—14.04.2026: відмічена негативна динаміка у вигляді збільшення протяжності, підвищення інтенсивності та площі набряку кісткового мозку, поява набряку м’яких тканин довкола. При обстеженні від 14.04.2026 р. виявлено поширення набряку на епіфізарну пластинку та епіфіз.
Рис. 5. Динаміка патологічних змін, виявлених при МРТ (пацієнт 4) від 9.10.2025—6.01.2026—5.05.2026: позитивна динаміка у вигляді зменшення площі та протяжності трабекулярного набряку та зниження інтенсивності МР-сигналу на послідовності з пригніченням сигналу від жиру.

У табл. 2 представлено загальну характеристику дітей із діагнозом ХНО / ХРБО. Встановлено, що підвищення рівня СРБ (> 6 мг/л) зафіксовано лише в 1 хворого, у решти пацієнтів лабораторні маркери запалення були у межах норми. Біопсію кістки проведено у всіх 5 пацієнтів і виявлено гістопатологічні ознаки стерильного остеомієліту.

НПЗП були засобами 1-ї лінії для більшості пацієнтів. Як терапію 2-ї лінії 3 хворим (n=3) призначали глюкокортикостероїди з метотрексатом, а згодом — бісфосфонати. У 1 пацієнта бісфосфонати застосовували як 2-гу лінію, а ще в 1 — як терапію 1-ї лінії. Біологічні препарати, а саме інгібітори ФНП (анти-ФНП), жодному пацієнту не призначали, проте наразі розглядається доцільність їхнього застосування у 3 хворих.

Відсутність клінічної ремісії у пацієнтів із ХНО свідчить про потребу в оптимізації лікування, зокрема шляхом призначення біологічної терапії анти-ФНП-препаратами.

Обговорення

У цьому дослідженні узагальнено ретроспективний досвід діагностики та лікування дітей із ХНО на базі Клінічного центру дитячої медицини (Львів). Наведено детальний аналіз клінічних характеристик, результатів обстежень, методів лікування та загальних наслідків захворювання. Середній вік на момент встановлення діагнозу становив 9,0±2,4 року, а співвідношення за статтю (хлопчики / дівчатка) — 1:1,5, що узгоджується з даними літератури [6, 15].

Загалом ХНО характеризується локальним болем у кістках, набряком м’яких тканин над ділянкою ураження та іноді — лихоманкою, якої у пацієнтів нашої групи не зафіксовано. Проте деякі випадки можуть мати безсимптомний перебіг та проявлятися лише ускладненнями, зокрема компресійними переломами тіл хребців, що відмічено в 1 дівчинки. Початок захворювання зазвичай є непомітним, але іноді може бути й гострим [4]. Симптоми ураження кісток (набряк, болючість або відчуття тепла) можуть мати періодичний або хронічний характер і тривати місяцями або навіть до 20 років.

У досліджуваній когорті пацієнтів середній термін від початку клінічних проявів до встановлення діагнозу становив 14,6±7,5 міс [4, 9, 31]. Хоча патологічний процес при ХНО може локалізуватися в будь-якій кістці, найчастіше уражуються метафізарні ділянки довгих кісток, ключиця, тіла хребців і кістки таза [18, 31, 34, 35]. Наші результати також підтверджують, що біль у кістках є провідним клінічним симптомом ХНО, тоді як локальний набряк відмічали зрідка. Найчастіше були уражені кістки нижніх кінцівок, дещо рідше — кістки таза та ключиця. Крім того, найпоширенішою ознакою в обстеженій когорті була мультифокальність, зафіксована у 4 із 5 випадків, що корелює з раніше опублікованими даними [7, 30, 38].

За літературними даними, у пацієнтів із ХНО часто відзначають системні та позакісткові прояви, такі як пустульозний висип на долонях і підошвах, тяжкі акне, псоріаз та запальне захворювання кишечника. Однак у наших пацієнтів системних та позакісткових проявів не зафіксовано.

Діагностика та класифікація ХНО ускладнюються відсутністю специфічних лабораторних маркерів і генетичних чинників, що зумовлює встановлення цього діагнозу методом виключення.

Попри спроби розробки діагностичних шкал для ХНО, вони все ще мають описовий характер і потребують подальшої валідації [20, 22, 24]. Методи візуалізації, включаючи рентгенографію, регіонарну МРТ, КТ та МРТ всього тіла, відіграють вирішальну роль у верифікації ХНО та проведенні диференційної діагностики.

На сьогодні МРТ всього тіла визнано золотим стандартом діагностики ХНО, а також безпечним скринінговим інструментом для виявлення безсимптомних уражень кісток [14, 25, 35]. Однак через технічні обмеження пацієнтам обстежуваної групи МРТ всього тіла не виконували.

У наших випадках найчастіше використовували рентгенографію кісток, другим за частотою методом була регіонарна МРТ, КТ використовували найрідше. Це закономірно, оскільки вибір методу променевої діагностики в реальній клінічній практиці визначався різними факторами, зокрема доступністю обладнання, профілем безпеки та витратами.

У наших пацієнтів лабораторних маркерів запалення не виявлено, підвищення рівня СРБ відмічено лише у 1 пацієнта. Однак дані літератури свідчать, що при ХНО часто виявляють підвищення СРБ та ШОЕ [8, 39].

Хоча офіційних рекомендацій щодо проведення біопсії кісток немає, її зазвичай роблять для виключення інших захворювань, що імітують ХНО, таких як злоякісні новоутворення, включаючи саркому Юїнга, остеосаркому, гістіоцитоз клітин Лангерганса, лейкемію та лімфому.

Усі ці нозології слід розглядати при диференційній діагностиці у дітей із постійним болем у кістках. При ХНО під час патогістологічного дослідження кісткової тканини виявляють ознаки остеомієліту, тоді як результати бактеріологічних посівів завжди залишаються негативними [33].

У нашому дослідженні діагностичну біопсію виконано всім пацієнтам. У всіх випадках отримано морфологічні ознаки остеомієліту за відсутності даних на користь інфекційного чи злоякісного процесу.

Лікування ХНО залишається емпіричним і залежить від особистого досвіду, обсерваційних досліджень та консенсусу експертів, оскільки конт­рольовані доказові дослідження для стандартизації терапії наразі відсутні. Крім того, для лікування цієї патології жоден лікарський засіб поки що офіційно не схвалений. Попри це, у більшості публікацій як терапію 1-ї лінії пропонують застосовувати НПЗП, які допомагають контролювати запалення та зменшують вираженість симптомів [12, 13, 29].

У 2017 р. Альянс досліджень дитячого артриту та ревматології (Childhood Arthritis and Rheumatology Research Alliance — CARRA) розробив три узгоджені плани лікування, яких доцільно дотримуватися у разі неефективності НПЗП або за наявності уражень хребців.

План А передбачає застосування традиційних хворобомодифікувальних протиревматичних препаратів (Disease-Modifying Anti-Rheumatic Drugs — DMARD), зокрема метотрексату або сульфасалазину. План B включає біологічні DMARD, зокрема анти-ФНП. План C базується на застосуванні бісфосфонатів, таких як памідронат або золедронова кислота [41] (рис. 6).

Рис. 6. Пропонований підхід до лікування пацієнтів із ХРБО [3]

Ефективність анти-ФНП-препаратів для індукції клінічної та радіологічної ремісії при ХНО відзначена в літературі. Однак застосування цих препаратів обмежене через їхню високу вартість та відсутність в Україні зареєстрованих показань. Аналіз наших даних продемонстрував незадовільні результати стандартного лікування. Рефрактерність пацієнтів до схеми терапії свідчить про нагальну потребу у призначенні біологічних препаратів. Варто зазначити, що згідно з міжнародним реєстром даних Eurofever CRMO, блокада ФНП застосовувалася лише у 8% хворих [11].

Обмежені літературні дані свідчать про те, що блокування інтерлейкіну (ІЛ)-1 може бути ефективним при спорадичному ХНО, проте результати його застосування залишаються нестабільними [1, 16, 26, 28].

Кортикостероїди як потужні протизапальні засоби розглядалися як один із варіантів терапії та призначалися переважно як «мостова терапія», доки базисні протиревматичні препарати (DMARD) не стануть повністю ефективними. Проте у пацієнтів досліджуваної групи, які отримували метотрексат, жодного випадку клінічної ремісії впродовж 6 міс не зафіксовано. Тривалого застосування глюкокортикостероїдів слід уникати через їхні потенційні побічні ефекти та нездатність підтримувати стабільну ремісію.

Більшість пацієнтів у досліджуваній когорті на початковому етапі отримували НПЗП, проте через часткову клінічну відповідь або наявність ураження хребців терапію доводилося посилювати. Бісфосфонати стали другим за частотою застосування класом препаратів (40%). Згідно з даними нещодавнього опитування пацієнтів, переважна більшість респондентів (95%) рекомендували застосування памідронату як ефективного засобу лікування НПЗП-резистентних форм ХНО [23].

На противагу світовим літературним даним, у нашому дослідженні не досягнуто клінічної ремісії на тлі застосування НПЗП, метотрексату в комбінації з глюкокортикостероїдами, а також бісфосфонатів. Отримані результати підтверджують обґрунтованість більш раннього призначення анти-ФНП, що зумовлено високою частотою рефрактерності захворювання до стандартних протоколів [38]. Подібно до результатів інших авторів, більше половини наших пацієнтів отримували стероїди та метотрексат [6, 19, 29].

На сьогодні існує нагальна потреба в розробці та впровадженні стандартизованих клінічних рекомендацій у цій галузі [2]. Обмеженнями нашого дослідження є його ретроспективний характер та відносно малий обсяг вибірки пацієнтів, що ускладнює проведення детального порівняльного статистичного аналізу. Однак зважаючи на орфанний статус цього діагнозу, ми спробували описати та порівняти групи на основі власних спостережень.

Висновки

Це ретроспективне дослідження надає детальний аналіз клінічних характеристик, результатів інструментально-лабораторного обстеження, схем лікування та загальних наслідків захворювання у дітей із ХНО. Отримані результати демонструють потребу у частішому застосуванні біологічної терапії порівняно з даними світової літератури. Це свідчить про значну частоту рефрактерних випадків ХНО, які не вдається контролювати за допомогою лише традиційних методів лікування.

Результати дослідження демонструють нагальну потребу в розробці та впровадженні національних стандартів діагностики та лікування ХНО у дітей в Україні.

Список використаної літератури

Відомості про авторів

Бойко Марта Тарасівна — лікарка-ревматологиня дитяча, Клінічний центр дитячої медицини, Львів, Україна.

Е-mail: tusiaboiko@gmail.com

Бойко Ярина Євгенівна — керівниця клініки дитячої імунології та ревматології, лікарка-імунологиня дитяча, кардіоревматологиня дитяча вищої категорії, ревматологиня, докторка медичних наук, професорка кафедри клінічної імунології та алергології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Клінічний центр дитячої медицини, Львів, Україна.

Е-mail: jboyko@ukr.net

ORCID: 0000-0001-6264-0917

Козак Роман Петрович — лікар-радіолог, Клінічний центр дитячої медицини, Львів, Україна.

Е-mail: rokozak@ukr.net

Козачук Дарина Ігорівна — лікарка-радіологиня, Клінічний центр дитячої медицини, Львів, Україна.

Е-mail: dr.darynakozachuk@gmail.com

Надійшла до редакції/Received: 8.09.2026

Прийнято до друку/Accepted: 16.11.2026

No Comments » Додати свій
Leave a comment