В останні роки результати популяційних епідеміологічних досліджень свідчать про високу поширеність дефіциту вітаміну D в окремих країнах. На сьогодні недостатність, а більшою мірою — дефіцит 25(OH)D є пандемією, яка охоплює більшу частину загальної популяції людей незалежно від віку і статі [9, 10, 14]. Підраховано, що у 2008 р. у >1 млрд осіб відзначали дефіцит або недостатність вітаміну D. У країнах Європи частка таких осіб сягає 57,7%. Проблема гіповітамінозу D актуальна і для українців. Нормальний рівень вітаміну D у плазмі крові зареєстровано лише у 4,6%, недостатність — у 13,6%, дефіцит — у 81,8% мешканців України. Лише у 6,1% жінок різного віку відзначають нормальний рівень вітаміну D [1–3].

За останнє десятиліття стало відомо, що роль вітаміну D виходить за рамки збереження гомеостазу кальцію і стану кісткової тканини [6, 13]. Так, встановлено зв’язок між рівнем вітаміну D і деякими онкологічними захворюваннями [4]. Є достовірні дані про вплив вітаміну D на зниження ризику виникнення інфаркту міокарда, артеріальної гіпертензії та атеросклерозу нижніх кінцівок [10, 11]. Виявлено залежність ряду нервово-психічних захворювань від забезпечення організму вітаміном D [20].

Важливим ефектом вітаміну D є регулювання імунної системи. Це пояснюється експресією рецепторів вітаміну D на природних кілерних клітинах, Т- і В-лімфоцитах, що свідчить про вплив на вроджені та адаптивні імунні відповіді [15, 18]. Відомо, що дефіцит вітаміну D пов’язаний із багатьма аутоімунними захворюваннями. Встановлено, що низький рівень вітаміну D корелює з розвитком системного червоного вовчака (СЧВ), ревматоїдного артриту (РА), цукрового діабету I типу, розсіяного склерозу [5, 12, 19].

У дослідженнях в різних популяціях установили зв’язок між низькими рівнями вітаміну D і вищою активністю СЧВ. 25-ОН-вітамін D₃ плазми крові достовірно корелював із системним індексом активності СЧВ. Ці результати свідчать про важливу роль вітаміну D в регуляції активності хвороби у пацієнтів із СЧВ і необхідність добавки вітаміну D при їх лікуванні [17].

Узагальнення опублікованих результатів мета­аналізу показало залежність між розвитком РА і рівнями вітаміну D в сироватці крові та активністю РА. Встановлено пряму залежність між споживанням вітаміну D і поширеністю РА. Усі дослідження, крім одного, показали, що рівні вітаміну D зворотно пропор­ційні активності РА [8]. Зниження рівня вітаміну D є фактором ризику для частоти рецидивів РA [7].

Окрім того, все більше досліджень показують, що вітамін D може відігравати певну роль у профілактиці та лікуванні туберкульозу [16].

Враховуючи патогенетичну роль недостатності вітаміну D у розвитку різних захворювань і необхідність своєчасного виявлення його дефіциту для корекції вмісту, ми прийняли рішення вивчити рівні вітаміну D у вибірковій когорті ревматологічних хворих, які впродовж 12 міс 2017 р. зверталися за медичною допомогою до ревматолога з приводу раніше діагностованих захворювань і разом з тим мали клінічні симптоми недостатності вітаміну D. Такими симптомами були вік старше 50 років, більш темний колір шкіри, ожиріння, біль у кістках, поганий настрій, пітливість голови і проблеми з кишечником. В Обласній консультативній поліклініці кількість відвідувань до лікаря-ревматолога коливається з року в рік у межах 5000–3000 відвідувань. У 2017 р. їх було 3300, з них на вміст 25(ОН)D₃ у плазмі крові обстежено 629 пацієнтів.

У результаті аналізу отриманих даних виявилося, що з відібраних хворих знижений рівень вітаміну D мали 593 пацієнти (18% прийнятих хворих за рік). Переважно це були жителі міста — 412 (69,5%) осіб; жителів села у 2,2 раза менше, ніж міських жителів —181 (30,5%) особа.

Частка хворих із недостатністю вітаміну D була більшою серед жінок — 537 (90,7%) осіб проти 55 (9,3%) — у чоловіків. За віком учасників дослідження розподілили таким чином: до 50 років — 146 (24,62%) осіб, у тому числі — 116 (19,56%) чоловіків; 30 (5,06%) жінок; віком 50–60 років — 185 (31,2%), з них — 172 (29%) жінки та 13 (2,2%) чоловіків. Пацієнтів віком 61 рік–70 років зареєстровано 182 (30,68%) особи, в тому числі 170 (28,66%) жінок, 12 (2,02%) чоловіків. Хворих віком старше 70 років було 80 (13,44%). Таким чином, хворі ревматологічного профілю з низьким рівнем вітаміну D₃ представлені в основному жінками віком 50–60 років.

За рівнем недостатності відповідно до вмісту 25(ОН)D₃ (за класифікацією міжнародного ендокринологічного товариства) і віком пацієнтів розподілили (рис. 1): з недостатністю вітаміну D (21–29 нг/мл) — 277 (46,7%) хворих; із дефіцитом вітаміну D (<20 нг/мл) — 266 (44,9%) хворих; з тяжким дефіцитом вітаміну D (<10 нг/мл) — 50 (8,4%) хворих.

Як видно (див. рис.1), серед пацієнтів із ревматологічними захворюваннями найбільше осіб з недостатністю вітаміну D (46,7%), на відміну від такої частки хворих у цілому по Україні за 2013 р. (13,6%). Найбільша частка (17,9%) пацієнтів із дефіцитом вітаміну D була у віковій групі 61 рік–70 років. Водночас тяжкий дефіцит вітаміну D найчастіше (5,1%) відзначали серед пацієнтів віком старше 70 років .

Розподіл хворих ревматологічного профілю за основним діагнозом зі зниженим рівнем вітаміну D наведено на рис. 2.

Майже половину хворих із низьким рівнем вітаміну D становлять ті, хто страждає на остеоартрит (ОА) — 289 (48,7%) осіб, в когорті цих пацієнтів переважно виявлено недостатність вітаміну D — 23,3%. Отримані дані корелюють з епідеміологічними характеристиками ОА як за віком, так і за статтю. Наступні за частотою — пацієнти із системним остеопорозом — 128 (21,6%) хворих, серед них найбільше осіб із недостатністю вітаміну D — 12,4%.

РА та інші запальні артропатії зареєстровано у 121 (20,4%) хворого. Наступні за частотою — із системною склеродермією — 40 (6,7%) хворих; СЧВ — 15 (2,5%) хворих. Таким чином, найбільшу групу хворих ревматологічного профілю з недостатністю вітаміну D становлять пацієнти з ОА, які представлені в основ­ному жінками віком 50–60 років — 48,7%.

Окрім вищенаведених результатів проведеного нами аналізу, нами отримано також результати щодо виявлених рівнів вітаміну D у ревматологічних хворих із коморбідними станами (рис. 3).

Із групи коморбідних станів найбільше зареєстровано пацієнтів із гіпертонічною хворобою — 62 (10,45%) особи; з ожирінням — 59 (10%), з ішемічною хворобою серця — 21 (3,5%); із цукровим діа­бетом —10 (1,7%) і гіпотиреозом — 8 (1,4%) осіб.

Усім хворим з виявленими низькими рівнями вітаміну D проводили корекцію його вмісту за рекомендаціями [2]. Випадків інтоксикації внаслідок перевищення доз холекальциферолу не спостерігалося.

ВИСНОВКИ

Зниження рівнів вітаміну D серед когорти хворих ревматологічного профілю найчастіше виявляють у групі пацієнтів із ОА, здебільшого це особи жіночої статі віком 50–60 років (46,7%). Серед решти пацієнтів найбільше осіб з остеопорозом, РА, системною склеродермією і СЧВ.

Із коморбідних станів, які найчастіше виявляли у пацієнтів ревматологічного профілю з низькими рівнями вітаміну D, найбільшу частку зайняли пацієнти з гіпертонічною хворобою (10,45%) та ожирінням (10%).

Оптимізація рівня вітаміну D у хворих ревматологічного профілю дозволить нормалізувати якість їх життя. Включення визначення рівня 25(ОН)D₃ у клінічні протоколи діагностики та лікування ревматологічних захворювань дозволить провести кореляцію його рівнів і тим самим сприятиме зниженню активності хвороб та запобігатиме виникненню рецидивів.

Своєчасне виявлення недостатніх рівнів вітаміну D та його корекція у дорослих, і зокрема пацієнтів літнього віку, з ревматологічними захворюваннями мінімізує ризик розвитку таких коморбідних станів, як серцево-судинні захворювання, цукровий діабет та інші, й відповідно зменшить витрати на їх лікування.

Витрати на лікування нативними препаратами вітаміну D і ризик передозування при застосуванні рекомендованих доз є мінімальними і економічно ефективними як при лікуванні захворювань скелета, так і для потенційної можливості профілактики позакісткових патологій, пов’язаних із дефіцитом вітаміну D.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

• 1. Комісаренко Ю.І. (2013) Вітамін D та його роль у регуляції метаболічних розладів при цукровому діабеті. Ліки України, № 4.
• 2. Поворознюк В.В., Балацька Н.І. (2013) Дефіцит вітаміну D у населення України та чинники ризику його розвитку. Репродукт. эндокринол., 5(13): 7–13.
• 3. Поворознюк В.В., Паньків І.В. (2014) Порівняльна характеристика рівня вітаміну D у населення, що проживає в різних кліматогеографічних зонах Карпатського регіону. Боль. Суставы. Позвоночник, 3: 85–86.
• 4. Abreu M.T., Kantorovich V., Vasiliauskas E.A. et al. (2004) Measurement of vitamin D levels in inflammatory bowel disease patients reveals a subset of Crohn’s disease patients with elevated 1,25-dihydroxyvitamin D and low bone mineral density. BMJ, Gut 53(8): 1129–1136 (DOI: 10.1136/ gut.2003.036657).
• 5. Andjelkovic Z., Vojinovic J., Pejnovic N. et al. (1999) Diseases modifying and immunomodulating effects of high-dose 1α (OH)D₃ in patients with RA. Clin. Exp. Rheumatol., 17: 453–456.
• 6. Arnson Y., Amital H., Shoenfeld Y. (2007) Vitamin D and autoimmunity: new etiological and therapeutic considerations. Ann. Rheum. Dis., 66(9): 1137–11423.
• 7. Chen S., Sims G.P., Chen X.X. et al. (2007) The modulating effect of 1,25-dihydroxyvitamin D3 on the differentiation of human B cells. J. Immunol., 179: 1634–1647.
• 8. Cutolo M., Otsa K., Laas K. et al. (2006) Circular serum levels of vitamin D and disease activity in RA: Northern and Southern Europe. Clin. Exp. Rheumatol., 24: 702–704.
• 9. El-Hajj Fuleihan G. (2009) Vitamin D deficiency in the Middle East and its health consequences. Clin. Rev. Bone Miner. Metab., 7: 77–93.
• 10. Holick M.F. (2007) Vitamin D deficiency. New Engl. J. Med., (357): 266–281.
• 11. Judd S.E., Nanes M.S., Ziegler T.R. et al. (2008) Optimal vitamin D status attenuates the age-associated increase in systolic blood pressure in white Americans: results from the third National Health and Nutrition Examination Survey. Am. J. Clin. Nutr., 87 (1): 136–141.
• 12. May E., Asadullah K., Zügel U. (2004) Immunoregulation via 1,25-dihydroxyvitamin D3 and its analogues. Curr. Drug. Targets Inflamm. Allergy., 3: 377–393.
• 13. Mithal A. (2014) Treatment of vitamin D deficiency. Endocrine case management ICE/ENDO 2014 Meet-th-professor, Endocrine society, p. 37–39.
• 14. Mithal A., Wahl D.A., Bonjour J.P. et al. (2009) Global vitamin D status and determinants of hypovitaminosis D. Osteoporos Int., 20: 1807–1820.
• 15. Morgan J.W., Kouttab N., Ford D. et al. (2000) Vitamin D-mediated gene regulation in phenotypically defined B cells subpopulations. Endocrinology, 141(9): 3225–3234.
• 16. Ralph A.P., Lucas R.M., Norval M. (2013) Vitamin D and solar ultraviolet radiation in the risk and treatment of tuberculosis. Lancet Infect Dis., 13(1): 77–88 (doi: 10.1016/S1473–3099(12)70275-X).
• 17. Song G.G., Bae S.C., Lee Y.H. (2012) Association between vitamin D intake and the risk of rheumatoid arthritis: a meta-analysis. Clin. Rheumatol., 31(12): 1733–1739.
• 18. Veldman C.M., Cantorna M.T., DeLuca H.F. (2000) Expression of 1,25-dihydroxyvitamin D3 receptor in the immune system. Arch. Biochem. Biophys., 374(2): 334–338.
• 19. Yang J., Liu L., Zhang Q. et al. (2015) Effect of vitamin D on the recurrence rate of rheumatoid arthritis. Exp. Ther. Med., 10: 1812–1816.
• 20. Yap K.S., Northcott M., Hoi A.B. et al. (2015) Low vitamin D association with high disease activity in Australian systemic lupus erythematosus. Lupus Sci Med., Apr., Manamita.

Адреса для листування:
Крикливець Людмила Сергіївна
E-mail: Revmatolog1953@gmail.com

No Comments » Додати свій

Leave a comment

Name (required)

Mail (will not be published) (required)

Website

Введите цифры, изображенные на картинке *